Щодо стягнення безпідставно збережених коштів за користування чужою земельною ділянкою на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить на праві приватної власності відповідачу
Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 у справі № 922/2060/20 позов органу місцевого самоврядування до Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 322 983,16 грн. задоволено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе кошти, котрі у виді орендної плати нараховуються за володіння і користування земельною ділянкою. Земельна ділянка, на якій розташований об`єкт нерухомості, що належить на праві приватної власності відповідачеві, є окремим об`єктом цивільних прав. Відсутність укладеного в спірний період договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації.
Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС погодилася з висновком судів попередніх інстанцій та дійшла, зокрема, таких висновків:
- Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
- Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
- Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України та посилань скаржника на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 13.02.2019 у справі № 922/392/18, предметом спору в якій є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений, зазначено, що під час розгляду таких спорів позивач має надати докази, зокрема, існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, колегія суддів зазначає про таке. Правовий висновок, викладений у пунктах 50, 52 постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 922/392/18 стосується випадків, коли позов обґрунтовано саме неможливістю розпорядитися земельною ділянкою шляхом передання її в оренду за відсутності доказів сформованості земельної ділянки.
У цьому контексті посилання заявника касаційної скарги на те, що право передати спірну земельну ділянку в оренду виникає у позивача лише з моменту державної реєстрації речового права на таку земельну ділянку, тобто виключає право розпорядження нею до вчинення такої реєстрації, є виправданим, проте не стосується даних спірних правовідносин, які виникли із приводу фактичного користування відповідачем сформованою та внесеною (зареєстрованою) до Державного земельного кадастру земельною ділянкою комунальної власності за відсутності для того достатніх правових підстав за рахунок позивача, якому належать ці землі відповідно до закону.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105612020.
_03_03.png)
