Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Шановні колеги!
Сьогодні більш детально висвітлюємо ключові тези виступів учасників першої сесії науково-практичної конференції «Актуальні проблеми правозастосування під час розгляду справ щодо земельних відносин та права власності: практика Верховного Суду, стандарти Європейського суду з прав людини та розвиток законодавства», у межах якої обговорено актуальні питання розгляду земельних спорів з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відкриваючи першу сесію очільниця КГС ВС Лариса Рогач акцентувала, що Україна нині перебуває у фазі глибинної трансформації правової системи в контексті руху до європейської інтеграції, а принцип верховенства права перестає бути декларативним і набуває прикладного значення. Вона нагадала, що в доповіді «Верховенство права», схваленій на 86-му пленарному засіданні Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія), серед складників критеріїв оцінювання наявності чи відсутності верховенства права визначено законність, правову визначеність (юридичну передбачуваність), заборону свавілля, доступ до правосуддя, ефективний судовий захист і рівність перед законом.
Ці елементи включені й до Дорожньої карти з питань верховенства права, затвердженої у травні 2023 року в межах переговорного процесу щодо вступу України до ЄС. За словами Лариси Рогач, у переговорному розділі 23 «Судова влада та основоположні права» йдеться про забезпечення незалежності суддів, підвищення якості судових рішень, єдність судової практики, розумні строки розгляду справ та ефективне виконання судових рішень. Саме ці принципи мають стати базою, на якій повинна ґрунтуватися подальша робота судової системи.
Крім того, Лариса Рогач окреслила коло питань, які, на її переконання, мають ключове значення для розвитку правової системи України. Першим із них голова КГС ВС назвала необхідність забезпечення незалежності суддів в умовах тривалого процесу трансформації судової системи. Друге питання – специфіка участі держави у приватноправових відносинах. Третім важливим питанням є реформування процесуального права та зміна ролі суду в сучасному процесі. Доповідачка звернула увагу на перехід від підходу, за якого суд мав установити «об’єктивну істину», до змагального процесу, у якому кожна зі сторін доводить ті обставини, на які посилається. У цьому контексті Лариса Рогач порушила питання ролі суду: має він бути пасивним спостерігачем чи повинен адмініструвати судовий процес і визначати напрям розвитку судового розгляду.
На її переконання, завдання суду полягає не у формальному задоволенні заявленої вимоги, а в реальному вирішенні спору та недопущенні випадків, коли сторони звертаються до суду для створення преюдиції, отримання доказу чи з метою поставити під сумнів остаточність уже ухваленого рішення.
Як приклад практичного застосування цього підходу голова КГС ВС навела справу, передану на розгляд об’єднаної палати КГС ВС, у якій постачальник просив зобов’язати покупця прийняти товар. Під час розгляду суд дійшов висновку, що фактично позивач прагнув отримати оплату за товар, а тому належним способом захисту в такому випадку є вимога про стягнення коштів, а не примусове прийняття поставки. За словами Лариси Рогач, такий підхід дає змогу уникнути множинності процесів та забезпечити реальне вирішення спору.
Завершуючи виступ, Лариса Рогач наголосила, що питання полягає в тому, як самі судді сприймають свою роль у здійсненні правосуддя, та закликала з повагою ставитися до процесу, судових рішень і судової системи загалом.
Завідувачка кафедри земельного та аграрного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Тетяна Курман відзначила, що спори за участю суб’єктів агробізнесу – це родове поняття, що охоплює широке коло спорів. Насамперед, до них належать спори у сфері сільськогосподарського землевикористання. Їх кількість невпинно зростає й загалом вони характеризуються особливою актуальністю, значимістю і складністю. Підтвердженням цьому є актуальна судова практика, часті звернення суддів та адвокатів до наукової спільноти за наданням науково-правових висновків, систематичним формуванням нових і переглядом з подальшим відступом від раніше прийнятих правових позицій ВС.
Складність цих спорів зумовлюється, насамперед, міжюрисдикційним характером земельних спорів, адже вони розглядаються загальними, господарськими та адміністративними судами. Протягом останніх років Верховним Судом сформовано усталену практику розмежування судової юрисдикції (підвідомчості) при вирішенні земельних спорів, критеріями якого є: предмет спору; субʼєктний склад і характер спірних матеріальних правовідносин; вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанова ВП ВС від 26.05.2020 у справі № 908/299/18). Між тим, питання підвідомчості земельних спорів все ж на даний час не є остаточно вирішеним, що призводить до неоднозначності в практиці їх розгляду, ускладнює їх вирішення й може спричиняти додаткові труднощі для фізичних та юридичних осіб.
Серед чинників, що зумовлюють складність земельних спорів у сфері сільськогосподарського землевикористання, слід відзначити й недосконалість земельного законодавства (наявність прогалин, колізій) та його постійні зміни, що, в свою чергу, вимагає обов’язкового врахування темпорального підходу при вирішенні спорів з метою застосування до спірних правовідносин норм земельного законодавства, чинного на момент їх виникнення. Як приклад, можна навести ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка мала декілька редакцій (до 12.03.2011 – «договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах»; з 12.03.2011 до 16.07.2020 – «договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах», тобто поновлення договору відбувається за механізмом «мовчазної» згоди орендодавця; 16.07.2020 – назву статті змінено на «Переважне право орендаря на укладення д-ру оренди землі на новий строк»).
Вона також звернула увагу на те, що певну складність викликає і розмаїття земельних спорів. Протягом останніх років набувають поширення спори, що стосуються орендних земельних відносин, права постійного землекористування, виникнення та реєстрації земельних прав, земельних ділянок водного фонду, захисту прав суб’єктів аграрних відносин.
Окремо Тетяна Курман приділила увагу спорам за участю найпоширенішого суб’єкта агробізнесу – фермерських господарств (далі – ФГ). Специфіка правового становища ФГ зумовлюється не лише тим, що це сімейно-родинне об’єднання громадян, яке ґрунтується переважно на їх праці, але й тим визначальним правовим інститутом, на якому базуються внутрішні правовідносини у ФГ – інституті членства. Правові позиції ВП ВС підтримують цю думку. Зокрема, щодо обов’язкової трудової участі членів ФГ у його підприємницькій діяльності (постанова ВП ВС від 18.02.2020 у справі № 918/335/17). Відповідно до постанови ВП ВС від 21.01.2026 у справі № 904/1615/22 трудова участь членів ФГ є обов`язковим елементом членства у ньому. Член ФГ має сукупність правомочностей, пов`язаних з його членством у ФГ-ЮО, зокрема, права: на участь в управлінні ФГ, на участь у розподілі прибутку, на вихід з ФГ, на одержання частки майна ФГ при його ліквідації або у разі припинення членства у ФГ тощо.
При цьому наявність у ФГ складеного капіталу не є достатньою підставою для ототожнення його з ТОВ (постанова ВП ВС від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18). ФГ – є суб’єктом сільськогосподарського землекористування. У ФГ право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону. Іншими словами, ФГ має право володіння та користування такими земельними ділянками під час членства особи у цьому господарстві. Але вкрай тривожним моментом вбачається тенденція до корпоратизації цього кооперативного суб'єкта агробізнесу (постанова ВП ВС від 21.01.2026 р. у справі № 904/1615/22), намагання ототожнити внутрішні членські відносин у ФГ з корпоративними, а само ФГ визнати корпоративним суб'єктом. Це прямо суперечить і законодавству, і доктрині, і самій сутності права членства у ФГ – особистого права, що ґрунтується на обов'язковій трудовій участі у діяльності ФГ, не вимагає обов'язкового майнового внеску, надає право голосу (1 член – 1 голос) та інше. Не можна погодитися з тим, що члени (засновники) ФГ можуть набувати корпоративні права, особливості змісту яких визначаються з урахуванням норм ЗУ «Про фермерське господарство» та статуту ФГ (постанова ВП ВС від 21.01.2026 у справі № 904/1615/22).
Таким чином, на думку Тетяни Курман, на сьогодні спори за участю суб’єктів агробізнесу, зокрема, у сфері сільськогосподарського землевикористання виступають одними з найактуальніших і найскладніших спорів. Їх справедливе, фахове і своєчасне вирішення сприятиме забезпеченню сталості вказаних відносин, гарантуванню і належному захисту прав держави, аграрних товаровиробників, селян й сталому соціально-економічному розвитку держави та забезпеченню її продовольчої безпеки.
Голова Господарського суду Харківської області Наталія Новікова зазначила, що мета її доповіді – комплексне теоретико-прикладне представлення правових підходів, які ЄСПЛ послідовно імплементує у справах із земельно-правовим елементом, із наголосом на їх інструментальній цінності для національного правозастосування. Актуальність даної проблематики зумовлена сукупністю взаємопов’язаних чинників - статичного, нормативного, доктринального та євроінтеграційного характеру.
Доповідачка обмежилася прикладним вектором аналізу, тобто на тих висновках, які національний суддя об'єктивно зобов'язаний застосовувати з кожного з цих підходів при вирішенні конкретного спору, особливо в контексті тих категорій справ, які масово розглядаються саме господарськими судами України. Актуальність обраної проблематики зумовлена сукупністю взаємопов'язаних чинників статистичного, нормативного, доктринального та євроінтеграційного характеру.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплює беззастережний імператив, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Ця норма згодом дістала процесуальну деталізацію у відповідних процесуальних кодексах. Також принципово важливим є зміст статті 18 цього Закону, який закріплює субсидіарне правило при використанні судами оригінального тексту рішення суду у разі відсутності офіційного перекладу, а у випадку мовної розбіжності – саме застосування автентичного тексту. У сукупності з нормами статті 17 Закону це формулює принципово важливий доктринальний висновок, що у системі джерел національного земельного права є місце для усієї практики Європейського суду з прав людини, незалежно від того, по якій з держав членів Ради Європи прийняте відповідне судове рішення.
Практика ЄСПЛ у земельних спорах є не додатком до мотивувальної частини судового рішення, а самостійним джерелом права з конкретним нормативним змістом. Її ігнорування становить порушення прямої вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року та відповідних норм процесуальних кодексів і утворює самостійну підставу для скасування судового рішення вищестоячою судовою інстанцією як такого, що не відповідає закону.
Проаналізувавши низку судових рішень, Наталія Новікова виокремила п'ять ключових підходів, які мають перебувати в полі постійної аналітики кожного судді при розгляді відповідної категорії спорів.
Це - принцип належного урядування, тест пропорційності та справедливого балансу, доктрина якості закону й передбачуваності, принцип справедливого балансу між суспільним інтересом і правами власника, а також принцип ефективної компенсації.
Зокрема, принцип належного урядування, системно сформульований ЄСПЛ у справі «Рисовській проти України», і послідовно розвинений у подальших рішеннях «Максименко і Герасименко проти України», «Кривенький проти України», «Шмакова проти України», тощо.
Принцип належного урядування ґрунтується на конструкції, відповідно до якої при допущенні органом публічної влади помилки в межах власної дискреції щодо розпорядження земельним фондом, обов’язок виправлення цієї помилки не може непропорційно покладатися на добросовісного набувача. Ризик будь-якої помилки органу публічної влади покладається саме на державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок добросовісних набувачів і зацікавлених приватних осіб. Якщо ж виправлення такої помилки супроводжується припиненням права власності, орган публічної влади зобов'язаний діяти невідкладно і забезпечити добросовісному набувачу належну компенсацію або інше адекватне відшкодування.
Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 1924 року. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу і зосередився на трьох ключових моментах. Заявниця набула право власності на земельну ділянку добросовісно, оформивши всю передбачену законом адміністративно-дозвільну документацію та реалізувавши право забудови. І жодної компенсації за припинення її права власності національні суди їй не присудили. Це те, на що звернув увагу Європейський суд з прав людини. Вказане рішення має значення прецеденту для усіх категорій спорів про витребування земельних ділянок з мотивів виправлення помилки органу публічної влади.
Тест пропорційності та справедливого балансу. Класичний інструмент, який застосовується у трискладовій структурі – це законність втручання, наявність легітимної мети, пропорційність обраних державою засобів меті. У земельних справах проти України цей підхід найбільш виразно ілюструється у справі «"Будівельно-інвестиційна група 1" проти України». Остаточне рішення у цій справі було ухвалене 17 березня 2021 року. ЄСПЛ, переглядаючи рішення національних судів, зазначив, що було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу. Хоча суд визнав, що рішення міської ради переслідувало легітимну мету захисту екологічних і урбаністичних інтересів мешканців прилеглих житлових масивів, повна відсутність будь-якої компенсації при скасуванні попереднього розпоряджувального акту про відведення землі поклала на підприємство надмірний індивідуальний тягар. Суд констатував, що національні господарські суди не вжили жодних заходів для забезпечення справедливого балансу у справі та не надали відповіді на ключові аргументи підприємства, чим порушили його легітимні очікування, які ґрунтуються на принципі непорушності адміністративно-правових актів та передбачуваності публічної адміністрації.
Голова Господарського суду Харківської області зазначила, що проаналізовані рішення ЄСПЛ є елементом єдиного оціночного механізму, який Європейський суд з прав людини застосовує до будь-якого втручання держави у права особи. І перевірка кожного земельного спору крізь призму п'яти підходів дозволяє національним судам оцінити власну правову позицію на відповідність саме конвенційним стандартам.
Практика ЄСПЛ стала безпосереднім каталізатором законодавчих перетворень. Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», що набув чинності 9 квітня 2025 року, концептуально втілив конвенційні принципи.
Саме господарські суди розглядають значну частку земельних спорів за участю органів публічної влади, прокурорів та юридичних осіб-інвесторів. Послідовне застосування п'яти конвенційних підходів – найдієвіша превентивна міра проти подальших звернень до ЄСПЛ та інструмент відновлення інвестиційної довіри.
Для повноцінного національного правозастосування має значення не лише практика ЄСПЛ у справах проти України, а й уся практика Суду, включно з рішеннями у справах проти інших держав – членів Ради Європи та Європейського Союзу.
Наприкінці виступу доповідачка додатково звернула увагу на те, що ЄСПЛ у земельних спорах не «карає» Україну, а систематично нагадує про просту, але концептуально важливу обставину: «Збереження довіри людини до власної держави і є, по суті, головним завданням судді, який сьогодні розглядає земельний спір».
Презентація голови Господарського суду Харківської області Новікової Н.А. «Правові підходи Європейського суду з прав людини при розгляді земельних спорів».
_03_03.png)
