Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Шановні колеги!
Сьогодні більш детально висвітлюємо ключові тези виступів доповідачів третьої сесії науково-практичної конференції «Актуальні проблеми правозастосування під час розгляду справ щодо земельних відносин та права власності: практика Верховного Суду, стандарти Європейського суду з прав людини та розвиток законодавства», у межах якої обговорено питання забезпечення ефективного судового захисту у спорах щодо земельних відносин та права власності, єдності судової практики, а також виконання судових рішень.
На сесії «Ефективність судового захисту у спорах щодо земельних відносин та права власності. Єдність судової практики. Виконуваність судових рішень» секретар судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Юрій Чумак виступив із доповіддю на тему «Захист прав добросовісних набувачів у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (у справах щодо України)».
Доповідач звернув увагу на постанову КГС ВС від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20, в якій сформульовано висновки щодо добросовісності:
У постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 ВП ВС зазначила, що перелік підстав, за яких власник може витребувати майно з володіння добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, що не мала права його відчужувати, є вичерпним. Витребування можливе, якщо майно:
У постанові у справі № 922/82/20 КГС ВС також указав, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Суд зауважив, що учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі виконавчої служби і не зобов'язаний здійснювати ревізію виконавчого провадження.
Юрій Чумак наголосив, що справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач – унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
Доповідач також звернув увагу на постанову КГС ВС від 11 березня 2025 року у справі № 922/647/22, в якій суд визначив, що добросовісний набувач:
Окрему увагу було приділено рішенням ЄСПЛ у справах проти України щодо добросовісних набувачів, у яких закріплено такі принципи: належного урядування; належного відшкодування (компенсації) колишньому добросовісному власникові; законності втручання в мирне володіння майном; пропорційності такого втручання; відповідності втручання загальним інтересам суспільства.
Презентація секретаря судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС ВС Чумака Ю.Я. "Захист прав добросовісних набувачів у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (у справах щодо України)"
Про впровадження доктрини «Stare decisis» та її вплив на цивільний оборот в Україні розповів суддя Східного апеляційного господарського суду Михайло Слободін.
Розпочинаючи доповідь, суддя звернув увагу на те, що судовий прецедент сьогодні суттєво впливає не лише на судову практику, а й на повсякденну господарську діяльність учасників цивільного обороту. Водночас однією з ключових проблем залишається недостатня доступність і передбачуваність судових прецедентів для учасників правовідносин, які не завжди мають можливість своєчасно ознайомитися з актуальними правовими позиціями суду та врахувати їх у своїй діяльності.
У цьому контексті Михайло Слободін зазначив, що після судової реформи 2016 року правові позиції Верховного Суду фактично стали окремим інструментом регулювання суспільних та економічних відносин, здатним безпосередньо впливати на цивільний оборот. На відміну від рішень Конституційного Суду України чи практики ЄСПЛ, які мають більш спеціальний характер, правові висновки Верховного Суду активно застосовуються у значній кількості господарських та цивільних спорів.
Разом із цим доповідач звернув увагу на окремі виклики, які супроводжують розвиток прецедентного регулювання в Україні. Серед так званих іманентних ризиків було названо складність визначення повного обсягу актуальних правових позицій Верховного Суду та меж їх застосування. На думку судді, учасник цивільного обороту не завжди має можливість оперативно встановити весь масив релевантної судової практики, яка може бути застосована під час вирішення спору.
Окремо суддя звернув увагу на складність прогнозування окремих правових позицій у системі статутного права. При цьому було наголошено, що в країнах англосаксонської правової системи функціонування прецедентного права забезпечується розвиненою системою офіційної публікації та систематизації судових рішень, тоді як в Україні відповідні механізми лише формуються.
Ілюструючи практичні аспекти застосування судового прецеденту, доповідач навів приклади правових позицій Верховного Суду, які суттєво впливають на цивільний оборот та формування правозастосовної практики. Зокрема, йшлося про питання реституції майна, правових наслідків скасованих судових рішень, оскарження шахрайських правочинів, припинення зобов’язань та застосування іпотечних механізмів.
Особливу увагу під час виступу було приділено питанням розвитку та еволюції правових підходів Верховного Суду в окремих категоріях спорів. Як приклад наведено практику у спорах щодо іпотеки та реституції майна, де у різний час формувалися різні підходи до вирішення аналогічних правовідносин. На думку доповідача, така динаміка правозастосовної практики потребує додаткової уваги з точки зору забезпечення принципу правової визначеності та прогнозованості цивільного обороту.
Окремий блок доповіді стосувався впливу правових позицій Верховного Суду на земельні правовідносини. Зокрема, було проаналізовано практику щодо автоматичної зміни розміру орендної плати у зв’язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі, а також підходи до стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельними ділянками у випадках, коли земельна ділянка фактично не була сформована як об’єкт цивільних прав.
Підсумовуючи виступ, Михайло Слободін наголосив, що впровадження елементів прецедентного регулювання в українську правову систему потребує особливої уваги до принципів правової визначеності, передбачуваності та доступності судової практики для всіх учасників цивільного обороту.
Зі змістовною доповіддю «Ефективність судового захисту VS обмеження позивача у шляхах досягнення бажаного відновлення права» виступив Денис Попков, який запропонував розглянути цю тему насамперед з точки зору позивача, адже, за його словами, суд існує саме для сторін, а не навпаки.
Розкриваючи тему, доповідач зазначив, що ані матеріальне, ані процесуальне законодавство не містить чіткого визначення та розмежування категорій «належний» і «ефективний» спосіб захисту. У зв’язку з цим судова практика спирається переважно на підходи, сформовані Верховним Судом, а також на системне тлумачення положень частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 5 Господарського процесуального кодексу України.
Найпоширеніше формулювання критерію належності способу захисту наведено у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19. Відповідно до нього належним є спосіб захисту, який враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, спричинені таким порушенням, а також правову мету, якої прагне досягти позивач.
Водночас доповідач звернув увагу на те, що у практиці Великої Палати Верховного Суду простежується розмежування категорій належності (правомірності) та ефективності способу захисту як взаємопов’язаних, але не тотожних правових явищ. Як приклад наведено постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 та від 04.03.2026 у справі № 922/264/24.
На думку доповідача, найбільш повно зміст критерію ефективності розкрито у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, де акцентовано увагу на таких складових, як повнота захисту, процесуальна економія та досягнення мети правосуддя. У цьому контексті було наголошено, що оцінка ефективності способу захисту нерозривно пов’язана з тим, чи дозволяє він фактично відновити порушене право або забезпечити належну компенсацію.
Окрему увагу Денис Попков приділив питанню співвідношення судової оцінки та процесуальної диспозитивності сторін. Він підкреслив, що саме позивач визначає предмет позову та обирає спосіб захисту своїх прав, а тому оцінка бажаного результату судового захисту значною мірою має залишатися у сфері розсуду особи, яка звертається до суду.
Посилаючись на принцип диспозитивності та положення процесуального законодавства, доповідач виніс на професійне обговорення питання щодо меж судової оцінки ефективності обраного способу захисту. Зокрема, було висловлено думку, що дефекти належності способу захисту можуть бути предметом об’єктивної правової оцінки суду, тоді як оцінка його ефективності значною мірою пов’язана з очікуваннями самого позивача щодо результату судового захисту.
Для ілюстрації зазначеної проблематики було проаналізовано низку практичних прикладів із судової практики. Серед них — спори про стягнення основної заборгованості та похідних вимог, реалізацію альтернативних способів захисту прав покупця, а також спори щодо повернення майна та відшкодування його вартості у випадках неможливості виконання рішення в натурі.
Окрему увагу приділено правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, щодо трансформації вимоги про повернення майна у вимогу про стягнення його вартості, а також підходам до застосування позовних вимог про визнання правочинів недійсними та наслідків такої недійсності.
Підсумовуючи виступ, Денис Попков висловив позицію, що належність способу захисту має розглядатися як об’єктивний критерій, який підлягає судовій перевірці, тоді як оцінка його ефективності значною мірою повинна залишатися за позивачем як особою, що визначає бажаний результат судового захисту. На його переконання, такий підхід сприятиме більш повній реалізації принципів диспозитивності, правової визначеності та доступу до правосуддя.
Презентація судді Східного апеляційного господарського суду Попкова Д.О. "Ефективність судового захисту VS обмеження позивача у шляхах досягнення бажаного відновлення прав".
Із доповіддю «Проблематика виконання деяких рішень суду у земельних спорах, стороною в яких є Харківська обласна державна (військова адміністрація)» виступила заступник начальника управління з вирішення судових спорів та правового забезпечення земельних питань Юридичного департаменту Харківської обласної державної адміністрації – начальник відділу судової роботи Надія Скубак. У якій вона порушила практичне питання, яке останнім часом набуває особливої актуальності у земельних спорах, — виконання судових рішень щодо повернення у державну власність частини земельної ділянки, визначеної в межах координат поворотних точок.
Доповідачка проаналізувала правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у справі за позовом АТ «Укрзалізниця», де було зазначено, що у випадках накладення земельної ділянки на смугу відведення залізниці належним способом захисту може бути витребування саме тієї частини земельної ділянки, яка перебуває в межах такого накладення. При цьому судове рішення про витребування відповідної частини земельної ділянки визначено як підставу для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Також було згадано постанову Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом прокуратури в інтересах Харківської обласної державної адміністрації щодо земель історико-культурного призначення. У цій справі суд наголосив на необхідності ідентифікації спірної частини земельної ділянки шляхом визначення координат поворотних точок та інших геодезичних показників, а належним способом захисту визнав негаторний позов.
Разом із тим, Надія Скубак звернула увагу на низку практичних труднощів, які виникають на стадії виконання таких рішень. За її словами, чинне земельне законодавство розглядає земельну ділянку як цілісний об'єкт цивільних прав, що формується шляхом визначення площі, меж та присвоєння кадастрового номера. Водночас частина земельної ділянки не є самостійним об'єктом Державного земельного кадастру та не може бути окремо зареєстрована як об'єкт речових прав без проведення відповідних землевпорядних процедур.
Окрему увагу було приділено питанню державної реєстрації. Доповідачка зазначила, що чинне законодавство не передбачає механізму скасування державної реєстрації частини земельної ділянки, а також не містить процедури реєстрації права власності на частину земельної ділянки, визначену виключно координатами поворотних точок. При цьому визначення координат поворотних точок та меж земельних ділянок потребує спеціальних знань і, як правило, здійснюється із залученням експертів. Проте експертний висновок сам по собі не є документацією із землеустрою та не може слугувати підставою для формування нової земельної ділянки. Законодавством передбачено вичерпний перелік документації із землеустрою, на підставі якої можуть здійснюватися відповідні кадастрові процедури.
На думку доповідачки, реалізація судових рішень про повернення частини земельної ділянки фактично потребує проведення її поділу, розроблення землевпорядної документації, формування нової земельної ділянки та присвоєння їй окремого кадастрового номера. При цьому після поділу первісна земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, що породжує додаткові питання щодо практичного виконання судового рішення та реалізації визначеного судом способу захисту.
Підсумовуючи виступ, Надія Скубак звернула увагу на необхідність подальшого вдосконалення законодавчого регулювання у сфері землеустрою, ведення Державного земельного кадастру та державної реєстрації речових прав, що сприятиме більш ефективному виконанню судових рішень у зазначеній категорії спорів.
_03_03.png)
