Ключові тези виступів доповідачів четвертої сесії науково-практичної конференції, що відбулася 08.05.2026

Шановні колеги!

Завершуємо висвітлення виступів доповідачів науково-практичної конференції «Актуальні проблеми правозастосування під час розгляду справ щодо земельних відносин та права власності: практика Верховного Суду, стандарти Європейського суду з прав людини та розвиток законодавства». 

Під час четвертої сесії «Вирішення спорів у справах щодо земельних відносин та права власності. Окремі аспекти» завідувачка сектору земельно-технічних досліджень та оцінки нерухомості лабораторії будівельно-технічних досліджень Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України Анна Штерндок виступила з доповіддю, присвяченою актуальним питанням зміни цільового призначення земельних ділянок та співвідношенню цільового і функціонального призначення земель.

Доповідачка наголосила на тому, що питання зміни цільового призначення земельної ділянки залишається одним із найактуальніших у сучасній судовій практиці. Після реформування системи просторового планування та внесення змін до земельного законодавства змінилися підходи до встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок. Водночас на практиці зберігаються проблеми, пов’язані з оновленням містобудівної документації, внесенням відомостей про функціональні зони до Державного земельного кадастру та наявністю застарілих кодів цільового призначення земельних ділянок.

Анна Штерндок зазначила, що законодавством передбачено два алгоритми встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок. Так, у разі якщо відомості про функціональні зони внесено до Державного земельного кадастру, застосовується спрощений алгоритм. В іншому випадку внесення відповідних змін здійснюється із застосуванням повного алгоритму.

Доповідачка окремо звернула увагу на випадки встановлення цільового призначення земельних ділянок без прив’язки до містобудівної документації, передбачені частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України. Зокрема, йдеться про передачу земельних ділянок державної або комунальної власності у випадках, визначених законодавством, консервацію деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель, віднесення земель до природно-заповідного фонду або земель лісогосподарського призначення, зміну виду цільового призначення в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім окремих випадків), а також віднесення земель до земель морського транспорту в межах морського порту. Ці положення мають важливе практичне значення для органів місцевого самоврядування, землевласників, суддів та експертів, оскільки безпосередньо впливають на порядок оформлення та використання земельних ділянок.

Окрему увагу було приділено практичному механізму зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, коли функціональні зони вже визначені у затвердженій містобудівній документації, але відповідні відомості ще не внесені до Державного земельного кадастру. У такій ситуації заявник може долучити до заяви витяг із містобудівної документації та ініціювати процедуру зміни цільового призначення земельної ділянки.

Наприкінці виступу Анна Штерндок зазначила, що сучасна система зміни цільового призначення земельних ділянок є прогресивною та значно спрощує відповідні процедури. Водночас доповідачка звернула увагу на необхідність удосконалення інформаційної взаємодії між органами, які ведуть містобудівну документацію, та Державним земельним кадастром. На її переконання, обмін такими даними має бути максимально автоматизованим, що сприятиме підвищенню ефективності реалізації земельного законодавства.

Презентація завідувача сектору земельно-технічних досліджень та оцінки нерухомості лабораторії будівельно-технічних досліджень Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України Штерндок А.В. "Зміна цільового призначення земельних ділянок"

У своєму виступі Максим Лейба висвітлив історію формування судової практики та окремі дискусійні аспекти застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у земельних правовідносинах, у межах яких конструкція зазначеної статті трансформувалася у вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, що за своєю економічною природою фактично є орендною платою.

Судова практика цієї категорії спорів чітко демонструє, що ключовим критерієм для вибору належного способу захисту у земельних правовідносинах є наявність або відсутність правової підстави для користування земельною ділянкою, що безпосередньо впливає на правову природу вимог та порядок їх судового захисту.

Одним із найбільш дискусійних аспектів застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у земельних правовідносинах є визначення розміру безпідставного збагачення, оскільки саме від правильної кваліфікації отриманої економічної вигоди залежить обґрунтованість заявлених вимог та можливість їх задоволення. Практика Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду виробила у цьому питанні достатньо чіткий підхід, який ґрунтується на поєднанні цивільно-правової природи кондикційного зобов’язання та публічно-правових елементів регулювання плати за землю.

Зокрема, у постанові від 01.06.2021 у справі № 922/392/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду детально проаналізував питання визначення розміру безпідставно збережених коштів у разі фактичного користування земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів. Суд наголосив, що відсутність договору не означає відсутності критеріїв для визначення розміру безпідставного збагачення. Навпаки, у таких випадках мають застосовуватися об’єктивні показники, які використовуються для визначення плати за землю.

Окрему увагу доповідач приділив ситуаціям користування земельною ділянкою після припинення договору оренди, які є доволі поширеними у господарській практиці та мають принципове значення для правильного застосування статті 1212 Цивільного кодексу України.

Максим Лейба зазначив, що у таких правовідносинах ключовим є визначення моменту втрати правової підстави користування земельною ділянкою та відповідної трансформації правової природи зобов’язань сторін. У постанові від 19.05.2020 у справі № 922/2417/19 Верховний Суд детально проаналізував ситуацію, коли після припинення договору оренди земельної ділянки відповідач продовжував фактично користуватися нею без укладення нового договору. Суд виходив із того, що припинення договору оренди означає припинення правової підстави користування земельною ділянкою, а отже будь-яке подальше користування такою ділянкою є безпідставним.

Підсумовуючи свою доповідь, Максим Лейба наголосив, що сучасна практика застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у земельних правовідносинах сформована завдяки сталому та послідовному підходу Верховного Суду до цієї категорії спорів, а зазначена норма набула значення універсального та ефективного механізму захисту прав власників земельних ділянок і територіальних громад.

Презентація голови Господарського суду Донецької області Лейби М.О. "Застосування ст.1212 ЦК України у земельних правовідносинах"

Виступ голови Господарського суду Луганської області, співзасновниці ГО «Міжрегіональний експертний центр "Про Джастіс"» Олени Фонової був присвячений примусовому відчуженню та вилученню майна в умовах воєнного стану. Доповідачка проаналізувала правові механізми примусового відчуження і вилучення майна, виконання військово-транспортного обов’язку, надання громадянами майна у користування Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, а також передачу майна для забезпечення потреб сектору безпеки й оборони. Окрему увагу було приділено значному масиву нормативно-правових актів, що регулюють зазначені правовідносини, та практичним аспектам їх застосування.

Олена Фонова зазначила, що в умовах воєнного стану законодавством передбачено декілька форм відчуження та використання майна для потреб держави, зокрема примусове відчуження майна, його вилучення, примусове відчуження або вилучення рухомого майна, яке використовується чи може використовуватися для забезпечення діяльності підприємств оборонно-промислового комплексу України, виконання військово-транспортного обов’язку, а також надання громадянами будівель, споруд, транспортних засобів та іншого майна у користування Збройним Силам України й іншим військовим формуванням під час мобілізації.

Доповідачка звернула увагу на особливості правового регулювання примусового відчуження майна. Зокрема, законодавство передбачає можливість примусового відчуження індивідуально визначеного майна, яке перебуває у приватній або комунальній власності. У зв’язку з цим на практиці виникають дискусійні питання щодо можливості відчуження майна, яке не має індивідуальних ознак, зокрема пального та інших речей, визначених родовими ознаками.

Олена Фонова також висвітлила порядок здійснення примусового відчуження майна, яке ініціюється військовим командуванням за погодженням із відповідними військовими адміністраціями. Доповідачка акцентувала увагу на процедурі оцінки майна, оформленні актів приймання-передачі та правових наслідках їх підписання. Зокрема, було зазначено, що з моменту підписання акта приймання-передачі право власності на відповідне майно переходить до держави.

Окрему увагу було приділено питанням компенсації вартості примусово відчуженого майна. Доповідачка наголосила, що законодавством передбачено два механізми відшкодування його вартості: попередню компенсацію та подальше відшкодування після відчуження майна.

Крім того, Олена Фонова зупинилася на судовій практиці у спорах, пов’язаних із примусовим відчуженням та вилученням майна. Вона зазначила, що у справах цієї категорії позовні вимоги найчастіше стосуються визнання протиправними та скасування наказів або розпоряджень про примусове відчуження майна, визнання недійсними відповідних актів, а також повернення чи витребування майна.

На конкретних прикладах судової практики доповідачка проаналізувала питання юрисдикції таких спорів, належності обраного способу захисту та особливості розгляду відповідних категорій справ. Зокрема, було розглянуто правову позицію Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/10009/22, а також висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/5506/23, предметом якої був спір щодо оцінки примусово відчуженого майна.

Презентація голови Господарського суду Луганської області Фонової О.С. "Примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану"

Суддя-спікер Господарського суду Донецької області Діна Огороднік детально зупинилася на особливостях оренди державного та комунального майна, розташованого на територіях, включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією.

Доповідачка зазначила, що у квітні 2022 року до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» було внесено зміни, якими Кабінету Міністрів України надано повноваження змінювати правила передачі в оренду державного та комунального майна в умовах воєнного стану. На виконання цих змін Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.05.2022 № 634, яка набрала чинності 1 червня 2022 року.

Особливу увагу Діна Огороднік приділила судовій практиці щодо застосування підпункту 1 пункту 1 зазначеної постанови, який став предметом численних судових спорів. Доповідачка звернула увагу на проблематику тлумачення положень щодо звільнення орендарів державного та комунального майна від сплати орендної плати на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але в будь-якому разі до 31 грудня 2022 року.

За словами доповідачки, саме ця законодавча конструкція зумовила різні підходи до її розуміння. Орендодавці виходили з того, що звільнення від орендної плати обмежувалося 31 грудня 2022 року, тоді як орендарі наполягали на застосуванні звільнення протягом усього періоду дії воєнного стану. У подальшому до постанови № 634 було внесено зміни, внаслідок чого відповідна редакція втратила чинність з 1 січня 2024 року.

Доповідачка також проаналізувала правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 3 березня 2026 року, відповідно до якої зазначене положення слід застосовувати з урахуванням того, що воєнний стан в Україні продовжує діяти. Верховний Суд дійшов висновку, що орендарі, на яких поширюється дія відповідної норми, звільняються від сплати орендної плати саме на період воєнного стану.

Окрему увагу було приділено питанням визначення територій, на яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України. Діна Огороднік проаналізувала нормативне регулювання цього питання, зокрема співвідношення відповідних постанов Кабінету Міністрів України та наказів Міністерства юстиції України, а також звернула увагу на значення Переліку територій, на яких ведуться бойові дії або які тимчасово окуповані Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309.

Наприкінці виступу доповідачка зазначила, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 № 512 було внесено суттєві зміни до постанови № 634. Зокрема, підпункт 1 пункту 1 викладено в новій редакції та доповнено новим підпунктом 1-1, який містить більш чітке правове регулювання спірних правовідносин. На думку доповідачки, такі зміни сприяють правовій визначеності та забезпечують баланс інтересів усіх учасників орендних правовідносин.

Діна Огороднік звернула увагу, що хоча постанова № 512 набрала чинності 8 травня 2024 року, її положення передбачають застосування нового порядку нарахування орендної плати з 1 січня 2024 року. Таким чином, найбільш дискусійним періодом для правозастосування залишаються 2022–2023 роки.

Презентація судді-спікера Господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. "Особливості оренди державного та комунального майна, розташованого на територіях, які включені до відповідного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією"